В житті дуже багато звичайних речей, які ми сприймаємо як належне – чисте повітря, сонячний ранок, весняний дощ, сміх, біг, рух... Коли ти можеш просто зробити крок та йти куди хочеш. На вулицю, парк, кіно, навіть поїхати у інше місто, країну. Бо є бажання і натхнення.

Я декілька разів у своєму житті лежала у лікарні. Там такої свободи немає. Ліжко - палата - двері - коридор - кабінет лікаря. Все. Дуже непросто. Навіть коли ти дорослий. А коли дитина? Звичайна, енергійна, допитлива... Коли для неї світ – це лише одна кімната та незмінна картинка за вікном. Коли рух – це розкіш. Коли світ стискається до кількох метрів...

Я не дуже активна у буденному житті. Офіс, комп'ютер - левова частка дня. Але зараз намагатимусь більше рухатись, бо відтепер кожні мої 10 км коштують мені 100 грн. Раз на тиждень вимірюватиму результат за допомогою трекера, який вже другий рік мотивує особисто мене. Буду рахувати пройдені кілометри, переводити їх у гривні та рухатися у активному ритмі до першої цілі - 1000 км. Гроші переводити на потреби Фонду «Таблеточки» та писати яку відстань встигла подолати у кілометрах та кроках. Та поповнювати цей рахунок.

Щастя у звичайних речах, щастя повсюди. Треба тільки подивитися серцем. Енергія життя, радість від руху та свобода пересування повинна бути у кожного. Навіть якщо лікарняне ліжко та палата стали для когось місцем, де сконцентрувався всесвіт, треба допомагати встати, одужати та забути це як поганий сон. Допомагати просто! Дуже круто та надзвичайно приємно! Всім здоров'я та Мрій, які обов'язково здійсняться! #шагатибігтиплитищобіншімоглижити