Привіт! Мене звуть Даша і я ненавиджу біг. Дуже хотіла його полюбити, але в мене так і не вийшло. Ходити в спортзал і присідати зі штангою я люблю. Це те місце, куди я поспішаю з задоволенням, як на побачення з коханим. Так було не одразу, звичайно. Цій історії вже 4 роки, але історією кохання вона стала приблизно 1,5 роки тому. Ось такий довгий шлях, а спочатку я просто хотіла гарну попу і схуднути. Велосипед я люблю. Але для мене велосипед ніколи не був спортом. Перш за все, це мандрівки та люди. Безліч нових класних людей з'явилося в моєму житті протягом цих 7-ми років, що я катаюся на велосипеді. І це якраз було кохання з першого погляду.

А з бігом в мене не складалося. Мені хотілося, дуже, але так, щоб нічого не робити. Хотілося просто стати бігуном, який любить і вміє долати кілометри не напружуючись. (Як, власне, хотілося гарну попу та схуднути - одразу, щоб ти прокинулася, а вона, попа вже якось є, а їх, зайвих кілограмів, немає). Але так не виходило, ані з попою, ані з бігом. Я все чекала, що до мене прийде якесь специфічне знання. Ось-ось, ще трошки полежу і одного дня я щось зрозумію, знайду підхід до себе, якийсь ключик і тоді як попре.

Погана новина в тому, що того дня я так і не дочекалася, а гарна - у тому, що все ж таки поперло. Поперло через те, що виходило долати себе, долати лінь, вставати і робити хоч пів-кроку. Виходило не кожного разу, інколи навіть не через раз. Це не було як в кіно, в пришвидшеній зйомці: герой день за днем щось робить кожного ранку, а потім бах і він вже біжить з гарною попою, успішною кар’єрою на зустріч новому коханню. Виходило як в житті, як в нормальних людей - зі зривами, з перервами, з відкатами і апатією. І не було ніякого особливого дня, коли все раптом стало легко.

Все ще важко. Я поки що не люблю біг. Для мене це все ще виклик, мій маленький, особистий виклик. Мені все ще лінь і боротьба все ще триває. На минулому тижні замість тренування я пішла з друзями в кіно, мені було соромно і я дуже картала себе через це. Але в суботу, в день відпочинку, я зібралася і все відпрацювала. Навіть найулюбленіша справа інколи стає важкою, навіть з коханою людиною інколи не хочеться говорити та бачитися. Але в цей момент і в голову не приходить все кинути, бо це ж кохання, бо це життя. І таких зривів в мене буде ще багато, але по-трошки, зі своїм темпом я все одно рухаюся вперед.

8 жовтня в рамках #KyivCityMarathon я пробіжу свої перші 10 км. Цим пробігом я хочу підтримати не тільки себе і свою мотивацію. Я хочу підтримати тих, чия боротьба також триває і зібрати кошти на ліки для онкохворих дітей