В кожного є моменти в житті, які можна назвати визначними, і, схоже, вчора в мене був один з таких. 

Вчора разом з фондом Tabletochki розпочав благодійну кампанію по збору 100.000грн до кінця року для онкохворих дітей. І після першої думки, яка це класна ідея, одразу знайшлось як мінімум десяток причин не починати це і відмовитись, ще до старту: брак часу (якось після ненормованого робочого дня, щоденних занять спортом, вивчення мов ще займатись благодійністю???), небажання нав'язуватись людям зі своїми проханнями, відсутність великої кількості знайомих чи підписників, думки типу "спочатку собі допоможи", "куди ти лізеш, не твоє це", "от зараз гроші треба заробляти, розвивати свою справу, а вже потім, колись..."

Та, порозмисливши, розумію, що корінь всіх цих думок про злив — це тільки страх, і невпевненість в собі. Страх, що нічого не вийде, що всі дізнаються про твій фейл. І відступити перед своїм страхом чи піти назустріч, спробувати щось зробити чи пустити все на самотік, — ось який вибір стоїть переді мною. Плюс це може стати цікавою пригодою)

Кожен рік тисячі дітей помирають, бо не можуть отримати необхідної допомоги. А ми, що ми? - можемо так само дивитись на це і не помічати або раз на місяць, тиждень чи рік не випити кави, а перерахувати ці гроші на гарні цілі, і, повірте, цього б вже було достатньо, аби змінити ситуацію.

Буду радий і вдячний кожному, хто долучиться. Малої допомоги не буває. Подаруємо дітям шанс!